Від букви закону до художнього слова: 30 юристів, що стали відомими письменниками

Чимало письменників черпають натхнення та ідеї для сюжетів з історій інших людей. Чи не тому так багато майстрів слова вийшли з лікарів, які завдяки професії пізнали радощі та біди тисяч своїх пацієнтів. Але є ще одна професія, яка не менше змушує занурюватися у проблеми інших людей – юристи. Тож сьогоднішній допис присвячений відомим письменникам, які вчилися праву і починали з юридичної практики.

1. Ален Рене Лесаж (1668 – 1747), Франція. Вивчав право, потім займався адвокатурою. На дозвіллі захопився перекладами, а в 39 років написав першу комедію, яку поставили у театрі. Прославився як автор сатиричних комедій, які викривали панівні кола Франції, зокрема зловживання фінансистів та різних аферистів.
2. Бернард Вебер (1961), Франція. В університеті вивчав право, але згодом здобув ще журналістську і сценариську освіту, оскільки вбачав себе більше майстром слова, ніж юристом. Спершу писав більше науково-популярні тексти, а пізніше розширив свою сферу і на художню літературу, починаючи з роману “Мурахи” (1991). Наразі є одним з найбільш читаних французьких письменників, чиї книжки продані мільйонними тиражами.
3. Борис Олександрович Лазаревський (1871 – 1936), Україна. Закінчив юридичний факультет Київського університету, служив у військово-морських судах, обіймав різні посади в Чорноморському флоті, зокрема і після входження його до УНР. Зі студентських років почав писати і публікувати прозу на суспільну тематику, займався цим і після еміграції 1920 року.
4. Вальтер Скотт (1771 – 1832), Шотландія. Вивчав право, потім вів адвокатську практику, пізніше працював секретарем суду. Під час навчання багато читав, відкрив письменницький талант і був співзасновником “Поетичного товариства”. Захоплювався історію Шотландії, займаючись адвокатською практикою збирав легенди з різних куточків країни, які пізніше використав у історичних романах, що принесли йому всесвітнє визнання, зокрема “Айвенго” (1819).
5. Вітольд Ґомбрович (1904-1969), Польща. Здобув ступінь магістра права у Варшавському університеті, але життя пов’язав з літературою. У 1920-ті почав писати оповідання, а з 1930-х перейшов на п’єси і романи. У творах вдавався до гротеску і висміювання стереотипів польської історико-національної свідомості.
6. Габрієль Гарсія Маркес (1927 – 2014), Колумбія. Навчався в Національному університеті Колумбії на юридичному факультеті, пізніше вів адвокатську практику. Перші твори опублікував ще в студентські роки, а згодом пристрасть до письма взяла гору, він пішов працювати журналістом і паралельно розвинувся як майстер малої і великої прози. Найбільшої відомості здобув за роман “Сто років самотності” (1967) у стилі магічного реалізму, а 1982 року весь його доробок відзначили Нобелівською премією.
7. Георгій Олександрович Вайнер (1938 – 2010), Росія. Навчався на юридичному факультеті Московського університету, працював слідчим у міліції. Пізніше пішов у журналістику, а слідчий досвід став чудовим підґрунтям для написання детективних історій (у співавторстві з братом Аркадієм), серед найвідоміших екранізацій з яких “Місце зустрічі змінити не можна” (1979).
8. Дешилл Гемметт (1894 – 1961), США. 7 років пропрацював у детективному агентстві, після чого захопився написанням детективних історій,  як сценаріїв для фільмів, так і самостійних романів. За 1929-1934 роки створив 5 романів, які всі були екранізовані (найбільш успішним став “Мальтійський сокіл” 1930 року). Дешилла вважають засновником жанру “чорний детектив”.
9. Джон Голсуорсі (1867-1933), Англія. Ще в молодості зацікавився гострими соціальними проблемами, пішов вчитися морському праву в Оксфордському університеті, але зрештою обрав літературу. Активно долучався до суспільного життя (зокрема, заснував ПЕН-клуб, підтримував талановитих письменників), спостерігав за суспільством і описав середній клас у трилогії “Сага про Форсайтів” (1921), за яку його відзначили Нобелівською премією 1932 року.
10. Джон Грішем (1955), США. Закінчив юридичний факультет університету штату Міссісіпі, 10 років пропрацював правником. Водночас почав писати кримінальні романи та у жанрі “юридичний трилер”. Перша книга не була вдалою, але друга, “Фірма” (1987), одразу стала бестселером. Усі наступні книги теж здобули комерційний успіх, що дозволило письменнику зосередитися на писанні, і не лише на кримінальну тематику.
11. Ерл Стенлі Ґарднер (1889 – 1970), США. Отримав юридичну освіту, відкрив адвокатську контору і запам’ятався сучасникам яскравими виступами в суді. Незабаром він використав свій хист для написання детективного роману “Справа про оксамитові кігтики” (1933), робота над яким йому так сподобалася, що він покинув адвокатську практику і написав ще понад сто романів, у більшості з яких головним героєм був вигаданий персонаж адвокат Перрі Мейсон.
12. Ернст Теодор Амадей Гофманн (1776 – 1822), Німеччина. Закінчив курс юридичних наук в університеті Кенігсбергу (нині окупований Росією) і займався юриспруденцією. Але цього було замало запальній та жвавій особистості, тому він знайшов себе як художника, композитора і письменника. Його царина – романтизм, а з найвідоміших літературних творів – казки “Лускунчик і Мишачий король” (1816) та “Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер” (1819)
13. Жуль Верн (1828 – 1905), Франція. Під тиском батька вивчився на адвоката, але його душа тяжіла до театру. Перші п’єси не викликали визнання, проте зустріч з Александром Дюма надихнула його на написання пригодницьких романів. Верн полюбляв мандрівки, це передалося і його героям (як-от “Навколо світу за 80 днів“, 1873), які у прагненні до подорожей нерідко виходили за обмеження тодішньої техніки (як-от “20.000 льє під водою“, 1870). Верн ретельно підходив до відбору фактів, навіть у фантастичних творах, і засуджував “легковажного” мрійника Герберта Веллса, чи не тому нині винайдено багато з того, про що писав перший, а не другий.
14. Лариса Володимирівна Денисенко (1973), Україна. Вищу юридичну освіту здобула в Київському університеті, працювала в Міністерстві юстиції України, веде адвокатську практику. У літературний світ прийшла з перемогою у конкурсі “Коронація Слова” у 2002 році. Пише, як романи для дорослих, так і книги для дітей, також активно подає оповідання у колективні збірники. У творчості підіймає питання людських стосунків і суспільних норм.
15. Леонід Миколайович Андреєв (1871 – 1919), Росія. Навчався на юриста спершу в Петербурзькому, а потім Московському університетах, зайнявся юридичною практикою, але швидко охолов до неї, долучившись до революційного руху і вірячи, що ці зміни здатні змінити Росію на краще. Завів знайомство з відомими письменниками-революціонерами, і сам почав писати твори на соціальну тематику.
16. Леопольд фон Захер-Мазох (1836 – 1895), Австрія. Дитинство провів у Львові, навчався в університетах Праги та Ґраца, де став доктором права і розпочав академічну діяльність. Незабаром він відкрив у собі хист до написання оповідань та повістей, але будучи сором’язливим, перші публікації робив анонімно (зокрема і через еротичні сцени). Знаковою стала повість “Дон Жуан з Коломиї” (1872), після якої Леопольд припинив викладання і отримав змогу жити виключно з прибутків від літератури. Знаковими у його творах були сцени приниження слабкого чоловіка деспотичною жінкою, тому пізніше подібне задоволення стали називати на честь письменника – мазохізмом.
17. Лесь Мартович (1871 – 1916), Україна. Навчався на юридичному факультеті Чернівецького університету, але диплом адвоката отримав у Львівському, після чого нетривалий час вів адвокатську практику. Писати почав ще в гімназії, за недовге життя опублікував 27 оповідань, де зображував реалії життя звичайних людей довкола. Був одним з трьох членів Покутської Трійці, у творах поєднував трагічне з комічним, що особливо вдало втілилося у повісті “Забобон” (1911).
18. Марко Черемшина (1874 – 1927), Україна. Закінчив правничий факультет Віденського університету, працював адвокатом у Снятині (на Галичині). Переймався проблемами селян, брав активну участь у громадському житті. На початку ХХ ввійшов у літературу, видавши “Карби. Новели з гуцульського життя” (1901), в яких, як і наступних творах, реалістично зображував життя звичайних українців і їх визискування панівним класом (за що після смерті його дуже любили видавати в СРСР).
19. Марсель Аллен (1885 – 1969), Франція. Після юридичного факультету працював у Паризькому суді. Отримавши чималий досвід спілкування з представниками кримінального світу, захопився написанням детективних історій. Найбільш відомий за серію з 43 романів про вигаданого лиходія Фантомаса, який у нас більше відомий за комедійною кінотрилогією з Жаном Маре та Луї де Фюнесом.
20. Марсель Пруст (1871 – 1922), Франція. Одержав диплом з права в університеті Сорбони, але попри наполягання батька, аби син ішов працювати, він не мав бажання будувати кар’єру юриста. Натомість активно брав участь у літературному житті, до якого долучився ще до університету. Після смерті батьків отримав чималий спадок і цілком зосередився на художніх творах, з яких найбільшої відомості здобув романом “У пошуках втраченого часу” (1908 – 1922).
21. Микола Іванович Міхновський (1873 – 1924), Україна. Вчився праву в Київському університеті, після чого працював у адвокатській конторі, а потім відкрив власну. Мав розвинену національну свідомість, ще в студентстві долучився до “Братства Тарасівців”, а здобувши статки як талановитий адвокат усіляко підтримував українські акції та часописи (заснував такі як “Самостійна Україна”, “Хлібороб”, “Запоріжжя”, “Слобожанщина”, “Сніп”), займався публіцистикою, зокрема створив брошуру “Самостійна Україна” (1900) і проєкт конституції України (1905).
22. Моріс Полідор Марі Бернар Метерлінк (1862 – 1947), Бельгія. Закінчив юридичний факультет Гентського університету і отримав право займатися адвокатською практикою. Водночас захоплювався написанням поезії, пізніше перейшов у прозу і драматургію. Першою значною п’єсою вважають “Синього птаха” (1908), а за сукупний доробок 1911 року був нагороджений Нобелівською премією.
23. Наталі Саррот (1900 – 1999), Франція. Закінчила юридичний факультет Паризького університету, її прийняли в колегію адвокатів, і до 1940 року вона працювала в суді. Літературою захопилася на початку 1930-тих, а вже 1939 вийшла її перша книга “Тропізми“, після якої Наталі остаточно перейшла в літературу, пишучи романи та інші твори аж до 1995 року.
24. Олександр Романович Бєляєв (1884 – 1942), Росія. Закінчив Демидівський ліцей, успішно працював юристом, паралельно займаючись творчістю: музикою, фотографією, театром, але найбільших успіхів досяг у царині літератури, в яку професійно перейшов з 1928 року. Відомий передусім фантастичними романами: “Голова професора Доуеля” (1925), “Людина-амфібія” (1927), “Продавець повітря” (1929) і “Аеліта” (1941).
25. Олександр Якович Кониський (1836 – 1900), Україна. Вів адвокатську практику і активно долучався до громадського життя на Чернігівщині, піклувався про збільшення кількості шкіл, розширення прав української мови, налагоджував зв’язки з українськими активістами на підавстрійській Україні, виступив одним з фундаторів Літературного товариства ім. Тараса Шевченка у Львові. Літературою почав займатися з 1858 року, звертався до поезії, повістей, драматургії та оповідань. Автор широко відомої “Молитви за Україну“, музику до якої написав Микола Лисенко.
26. Оноре де Бальзак (1799 – 1850), Франція. Після закінчення правничого факультету Паризького університету певний час працював юристом, але цю роботу не любив, бо відчував своє покликання у художньому слові. Перейшовши повністю на письменницьку ниву, мусив багато писати, аби заробити на життя. Згодом відібрав певним чином сюжетно пов’язаний 91 твір до циклу “Людська комедія“. Одним з найкращим його романів вважають “Євгенію Градне” (1833).
27. Осип Тадейович Назарук (1883 – 1940), Україна. Закінчив юридичний факультет Віденського університету, працював адвокатом, але найбільш проявив себе як політик (заснував Українську радикальну партію) і публіцист (зокрема висвітлював у пресі діяльність Українських Січових Стрільців). З художніх творів автор відомий передусім повістю “Роксоляна” (1926).
28. Проспер Меріме (1803 – 1870), Франція. Закінчив правознавчий факультет, але скоро охолов до юриспруденції, присвятивши себе дослідженню мистецтва. Збагатив французьку драматургію, есеїстику, новелістику та етнографію. Посмертну славу здобув новелою “Кармен” (1845), за якою Жорж Бізе 1875 року поставив однойменну оперу, що користувалася неймовірною популярністю.
29. Тадеуш Доленга-Мостович (1898 – 1939), Польща. Навчався на юридичному факультеті Київського університету, але попрацювати юристом не встиг, бо долучився до армії відновленої Польщі, а після війни пішов у журналістику. З 1925 року почав писати сатиричні твори, і здобув славу найбільш плідного польського письменника в Інтербелум (написав 16 романів, з яких 8 були тоді екранізовані). 1980 року (через 41 рік по смерті автора) вийшов серіал “Кар’єра Никодима Дизми” за його однойменним романом.
30. Хосе Васконселос (1882 – 1959), Мексика. Навчався у Національній школі юриспруденції, брав участь у Мексиканській революції. Окрім політики займався літературою – ще під час навчання входив до літературного гуртка Антей молоді. Написав автобіографічну тетралогію, а також писав твори на історичну, соціологічну та філософську тематику. Зокрема у “Космічній расі” та “Індології” розвинув концепцію нової раси, що виникне на основі метисації народів Латинської Америки.