Ще двадцять днів війни

(Продовження. Попередні двадцять днів війни тут)

Війна досі триває. Але настрій тепер зовсім інший – не тривожний, а оптимістичний. За останній тижні українські збройні сили змогли переломити хід подій, не лише зупинили ворога, але й багато де виштовхнули його назад. Тиждень тому розблокували Суми, де залишилися батьки дружини – вони кажуть, що стало значно спокійніше. Ворог відступив і на найближчому до нас криворізькому напрямку. А кілька днів тому наші війська звільнили всю область довкола Києва, звідки ми евакуювалися. Проте ми ще залишаємося там, куди приїхали у перші дні. Попри те, що по кілька разів на день лунають сирени (тепер вже інакші: 15 хвилин – початок, 5 хвилин – відбій), ми ще не чули тут жодного вибуху, хоча з новин знаємо, що сусідні райони часом зазнають ударів.

Життя довкола в якійсь мірі повертається до довоєнного вигляду. 17 березня частково скасували «сухий» закон і відкрилися ресторанчики та багато інших магазинів. Ми вперше з часів вторгнення відвідали піцерію – і там було повно інших відвідувачів. Відійшли у минуле спорожнілі полиці магазинів. Комендантську годину в місті обмежили з 21.00 до 6.00 (а була з 20.00 до 7.00). І стало менше озброєних патрулів (чи то я вже просто звик до людей у формі й з автоматами?). Діти продовжують навчання онлайн, я та інші дорослі працюємо дистанційно. Спілкуючись через ноутбук зі співробітниками, з якими раніше сидів у одному приміщенні, а тепер нас розкидало по Україні та зарубіжжю.

Світломаскування у місті – різниця у часі зйомки 5 хвилин

Із занять «нового» часу – гурток самооборони, який відвідують моя дружина і сестра. Також до них часом долучаються наші діти, бо волонтер-тренер готовий працювати з усіма. І ми продовжуємо ходити на плетіння маскувальних сіток. У будні я навідуюся лише на півтори години – перед роботою. Аби встигати, придбав велосипед, який добре скорочує час у дорозі. А по вихідних приходимо на довше.

Наше плетіння зазнало суттєвої еволюції. Почали надходити міцніші сітки, тому ми перейшли від плетіння «кольчугою» до більш економного і швидкого способу без самоперетинів. Потім нас попросили перелаштуватися з «паркетного» стилю на «творчий хаос». Адже у природі немає рівних ліній, тому чим більш випадковий набір плям, тим краще для наших захисників. А коли завезли спеціальну тканину флізелин, то наші сітки взагалі стали неймовірні – легкі, міцні і реально маскувальні!

Плетіння у стилі творчого хаосу краще, ніж «паркетний» стиль, з якого ми починали

Центрів плетіння сіток по місту теж побільшало – адже багато сіток не буває. Кожна зайва сітка – це врятоване життя нашого воїна, збережена техніка і непоінформованість противника. Особисто я чув про п’ять центрів, але їх може бути й більше. Будь-яке приміщення, де є просторі зали, аби вмістити довгі рамки, може стати центром плетіння. Роботу центрів добре координують волонтери. Бо плетіння сіток – це не лише руки, які заплітають, але й ті, які перевішують, нарізають тканину на смужки, фарбують і сушать матеріал, а також знаходять і привозять матерію та сітки, а потім забирають готову продукцію. І, звісно, дуже важливий збір коштів, адже безкоштовно матеріал не дістати. Я теж частину зарплати вніс, аби було з чим працювати.

По вихідних з нами ходять діти. Старший часом плете з нами, але зазвичай вони полюбляють гратися, бо не лише ми приходимо з дітьми. Дитяча присутність не заважає, а навпаки, покращує настрій плетунів. Відвертає думки від кривавих новин, викликає посмішку і радість – а з позитивними думками і сітки плетуться краще.

Поки дорослі плетуть, діти граються разом

Діти взагалі дуже добре допомагають підтримувати бадьорий настрій. Дивлячись на їхню гру, просто неможливо сумувати. Навіть звичайні прогулянки містом перетворюються на гру. Діти – чудові екскурсоводи, які на звичайний буденних шляхах знаходять неординарні речі, яких раніше не помічав.

На вулицях стало більше дітей – не лише наших. Світловий день подовшав, нарешті прийшло потепління, і дитячі майданчики повні веселого гомону. Перехожі на вулицях знову почали посміхатися. А сигнали повітряної тривоги вже нікого не лякають – люди продовжують йти, куди йшли, а сховищами майже ніхто не користується.

Дітки роздивляються козака Мамая, якого я раніше ніколи не помічав

Вдома ми граємо з дітьми в настільні ігри. Деякі з них несподівано виявилися пов’язаними з реальністю. Так звичайне доміно допомогло дітям неабияк вдосконалити навички з додавання чисел. А настілка «Pony Race» – так це взагалі тренажер для плетіння маскувальних сіток!

До речі, а ви знаєте, відколи в Україні волонтери плетуть маскувальні сітки? Сьогодні минає рівно 92 місяці створення першого осередку. Зараз я беру участь у щорічному флешмобі «30 днів на велосипеді», який пропагує здоровий спосіб життя і щоденну їзду на велосипеді. З огляду на війну, я використовую його ще й для викриття російської агресії проти України (і не лише я). Кожен день присвячую якомусь числу, пов’язаному з війною. І сьогодні у згадку про всіх небайдужих громадян, я вибрав число 92.

Вже 92 місяці волонтери плетуть маскувальні сітки для ЗСУ (я лише місяць)

Слава Україні! Перемога за нами!